Ваше здоров'я у ваших руках!

Здоров‘я. Фактори ризику. 

Здоровий спосіб життя і профілактика захворювань

Санологія (від лат. Sanare - оздоровлювати, зцілювати, sanos - здоровий) — вивчає механізми процесів відновлення порушених функцій — видужання від хвороб, травм та інших патологічних станів.

Валеологія (від лат. valetudo — здоров'я, valeo — бути здоровим) - наука про здоров'я, покликана вивчати механізм підтримки і зберігання стану здоров'я, засоби збільшення тривалості життя, зберігання працездатності.

Саногенез є частиною  санології, яка вивчає основні закономірності і механізми формування здоров'я людини.

Здоров'я - Це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя

Одним із показників фізичного здоров'я суспільства вважається тривалість життя людей—довголіття.

Фактори навколишнього середовища, які негативно впливають на здоров'я:

• Стихійні лиха, катастрофи, які спричинила сама людина.
• Забруднення атмосферного повітря, наприклад. свинцем, особливо      в районах промислових центрів, таких, як плавильні та переробні заводи; домашні алергени і тютюновий дим.
• Вплив шуму, наприклад, від промислових підприємств,  транспортних систем і вуличного руху.
• Незадоволення потреб постачання  питною водою, санітарія, утилізація відходів.
• Хімічні і мікробіологічні забруднення харчових продуктів.
• Вплив токсичних відходів від промислової переробки.
• Вплив іонізуючої радіації, наприклад радон від  урановмісних гірських порід, шкідливі фактори на виробництві, ядерні катастрофи і використання ядерної зброї, аварії на атомних електростанціях.
• Вплив  неионізуючої радіації від сонця, джерел  штучного освітлення,
• а також  природніх і штучних електромагнітних полів.
•  Вплив потенційно – канцерогенних хімікатів, наприклад, продуктів неповного згорання органічного топлива, пестицидів.
• Створене навколишнє середовище, де існують перенаселення і погані  життєві умови.
• Відсутність достатніх коштів для безпечного відпочинку.

 Серцево-судинні захворювання

 У всіх країнах Європейського регіону найбільш поширенню

причиною смертності є хвороби серцево-судинної системи. Основні    фактори ризику їх виникнення:

- гіпертонія;

- високий рівень холестерину в крові;

- тютюнопаління.

 Взаємозв'язані фактори ризику:

- ожиріння;

- недостатня фізична активність;

- надлишковий вміст концентрованих жирів і солі в їжі;

У всіх країнах Європейського регіону ракові захворювання є другою найбільш-поширеною причиною смертності.

У чоловіків рак легень є найпоширенішою смертельною формою раку, а основний фактор    ризику є тютюнопаління.

У жінок рак грудей є найбільш  поширеною   причиною смертності, фактори ризику точно не визначені,

Одною     поширеною формою раку для обох статей є рак шлунка, товстої і тонкої кишки. Допускають, що на ризик виникнення цих форм раку впливають:

- фактори харчування;

- іонізуюча радіація;

- неіонізуюча радіація;

- хімічні препарати. 

Респіраторні захворювання  - тютюнопаління.

 Інфекційні захворювання – захворюваність пов'язана з мікробіологічним зараженням харчових продуктів і питної води, які визначаються рівнем економічного розвитку країни.

Травми і отруєння

Серед чоловічого населення у віці від 1 до 44 років і жіночого населення у віці від 1 до 14 років травми і отруєння є головними причинами у всій Європі. Основні нещасні випадки з фатальним наслідком включають дорожньо транспортні пригоди і самогубства. Коефіцієнт смертності внаслідок отруєнь надзвичайно високий в країнах, які утворились після розпаду СРСР, він в З рази перевищує цей коефіцієнт у країнах Центральної і Східної Європи і більший в 10 у разів, ніж у Західній Європі

Травматизм на виробництві найчастіше зустрічається на будівництві.

Умовно розрізняють дві групи факторів ризику:

а) зовнішні — забруднення шкідливими для організму хімічними речовинами оточуючого людину середовища (екологічні фактори), несприятливі погодні умови, сонячна радіація, нераціональне і незбалансоване харчування, забруднення харчових продуктів і води шкідливими хімічними домішками і радіоактивними нуклідами, метеорологічні фактори;

б) внутрішні—генетична спадковість, малорухливий спосіб життя, шкідливі звички (куріння, алкоголь, наркоманія), перенесені травми, операції.

 Згрупування факторів ризику у виникненні захворювань

Спосіб життя складає 49-53%, які визначають ризик виникнення захворювання. Шкідливі чинники, які неблагоприємно впливають

на здоров'я і визначаються способом життя:

- незбалансоване харчування;

- вживання алкоголю;

- шкідливі умови праці;

- стресові ситуації;

- адинамія, гіподинамія;

- погані матеріально-побутові умови;

- вживання наркотиків;

- зловживання ліками;

- одинокість;

- неміцність сімей;

- низький загальноосвітній і культурний рівень;

- надзвичайно високий рівень урбанізації.

Генетична схильність складає 18-22% ризику виникнення захворювання.  

Навколишнє середовище, природно - кліматичні умови складають         17-20 % ризику виникнення захворювання.

Система охорони здоров'я складає 8-10% ризику виникнення захворювання:

- несвоєчасна медична допомога;

- низька якість медичної допомоги;

- неефективність профілактичних міроприємств.

 ВОЗ визначає необхідні умови стосовно здоров'я:

- мир і свобода від страху війни;

- рівні можливості для всіх;

- задоволення основних потреб (їжа, початкова освіта, водопостачання і санітарія, нормальне житло, безпечна робота і корисна роль людини в суспільстві);

- політична воля і суспільна підтримка.

 Сім основних вимірів санітарно просвітницької роботи:

Здоров'я людини і зв'язана з ним санітарно-просвіта відноситься до людини в цілому і тому включає в себе фізичні, психічні, соціальні, емоційні, духовні і громадські аспекти.

Санітарна просвіта є по життєвим процесом надання допомоги людям при змінах і адаптації на всіх рівнях.

Санітарна просвіта проводиться з людьми на будь-якій стадії здоров'я чи хвороби, від зовсім здорових до важко і невиліковно хворих та інвалідів з метою оптимізації потенціалу здорового способу життя.

Санітарна освіта орієнтована на окремих людей, сім'ї, групи людей і все суспільство.

 Завдання санітарної просвіти - навчити людей допомагати самим собі, прагнути створити більш благоприємні умови життя для всіх.

Санітарна просвіта включає в себе офіційне і неофіційне

викладання і навчання з використанням широкого вибору методів.

Перед санітарною просвітою стоїть багатостороннє завдання, яке включає в себе надання інформації, зміна відношень, поведінки і

соціальних вимог.

 Підходи до санітарної просвіти

1. Медичний.

 Мета - постаратися підійти по-медичному до певного        захворювання чи інвалідності. Цей підхід має на увазі медичне втручання з метою профілактики чи покращення здоров'я. При      цьому, як правило, використовується метод переконання і     авторитетного впливу, наприклад, переконання батьків привести привести своїх дітей для проведення імунізації і вакцинації, агітацію жінок користуватися послугами клінік по плануванню сім'ї, мужчин середнього віку пройти обстеження на предмет високого кров'яного тиску.

2. Підхід налаштований на поведінкові зміни.

Мета цього підходу - змінити відношення і поведінку людей, переконати їх вести здоровий спосіб життя. Прикладами можуть бути поширена думка про те, що куріння - антисоціальне явище, навчання людей, як кинути курити, просвіта з приводу "розумного" вживання алкоголю, пропаганда фізичних вправ, слідкування за станом зубів, збереження правильної дієти.

3.   Просвітительський підхід.

Мета цього підходу полягає в наданні знань і забезпеченні розуміння питань охорони здоров'я. Підхід базується на думці, що це дозволить прийняти добре обґрунтовані рішення, які викличуть за собою адекватні дії. Інформація з питань здоров'я надається в максимально нейтральному вигляді, а людям надається допомога в визначенні своїх власних цінностей і відношень з метою прийняття своїх власних рішень з приводу здорової поведінки.

4.   Підхід, орієнтований на пацієнта.

Цей підхід орієнтований на  роботу з пацієнтом з метою визначення того, що вони хочуть    дізнатися, щоб зробити свій власний вибір і прийняти відповідне рішення з врахуванням їх інтересів і думок. Особливість цього підходу полягає в тому, що проблему визначає сам пацієнт, а не медичний працівник.

5.   Підхід орієнтований на соціальні зміни.

Мета змінити навколишнє середовище, щоб спростити вибір найбільш здорового способу життя. Іншими словами, він направлений на те, щоб здоровий вибір був найбільш доступний.

 Формування здорового способу життя і профілактика захворювань

Методи і засоби формування здорового способу життя мають бути спрямовані на оптимізацію і відновлення захисних сил організму, недосконалість яких успадкована генетично або виникла в результаті дії на організм несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів. Від того, наскільки кожній людині вдасться реалізувати в процесі життя методи і навички здорового способу життя, залежатиме рівень біологічного і соціального прояву особистості, якість і тривалість її життя. Здоровий спосіб життя кожної людини повинен бути спрямований насамперед на:

- первинну профілактику захворювань;

 - зміцнення і відновлення здоров'я;

 -формування активного трудового довголіття .

Конкретні заходи щодо організації і впровадження у діяльність людини здорового способу життя спрямовані передусім на створення сприятливих умов його реалізації, що передбачає, крім мотивації і особистого бажання, відмову від шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем, наркоманія, токсикоманія). Формування здорового способу життя передбачає комплекс тренувальних і оздоровчих заходів:

 - боротьба з гіподинамією;

 - раціональний режим праці та відпочинку;

 - режим раціонального і збалансованого харчування;

 - створення сприятливих сімейних стосунків та інтимного життя;

 - виховання і прищеплення розумних гігієнічних звичок.

Корисну роль у комплексі заходів щодо здорового способу життя відіграє також створення моральних основ формування особистості, її високих етичних і суспільно-громадських орієнтацій.

Наукові дані свідчать, що навіть за умови досконалих захисних можливостей організму ігнорування факторами здорового способу життя може спричинити виникнення різноманітних тілесних (соматичних) і психічних розладів та захворювань. Відомо, наприклад, що численні конфліктні ситуації у сім'ї згубно впливають на перебіг вагітності і наслідки пологів. У сім'ї без одного із батьків відсоток дітей, які хворіють, вдвічі перевищує відповідний показник повних сімей. Діти, які виховуються в систематичному сімейному стресі, в майбутньому майже втричі частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, в 1,7 раза – на запальні захворювання шлунка і жовчних шляхів, в 5 разів у них частіше виникають неврози. Виявлено прямий зв'язок між віком, від якого людина розпочала вживати алкоголь, і захворюваннями печінки, а курити – раковими захворюваннями, зокрема, легень і шлунка. Дорослі люди, які систематично зловживають алкоголем, хворіють на хронічні недуги майже втричі частіше, аніж ті, що не вживають, а у дітей цей показник ще вищий. Особи, особливо дитячого і підліткового віку, які тривалий час мешкають у сфері дії малих доз іонізуючої радіації, частіше хворіють на захворювання щитоподібної залози і системи крові.

  Дані свідчать, що навіть за умови досконалих захисних можливостей організму ігнорування факторами здорового способу життя може спричинити виникнення різноманітних тілесних (соматичних) і психічних розладів та захворювань. Відомо, наприклад, що численні конфліктні ситуації у сім'ї згубно впливають на перебіг вагітності і наслідки пологів. У сім'ї без одного із батьків відсоток дітей, які хворіють, вдвічі перевищує відповідний показник повних сімей. Діти, які виховуються в систематичному сімейному стресі, в майбутньому майже втричі частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, в 1,4 раза – на запальні захворювання шлунка і жовчних шляхів, в 5 разів у них частіше виникають неврози. Виявлено прямий зв'язок між віком, від якого людина розпочала вживати алкоголь, і захворюваннями печінки, а курити – раковими захворюваннями, зокрема, легень і шлунка. Дорослі люди, які систематично зловживають алкоголем, хворіють на хронічні недуги майже втричі частіше, аніж ті, що не вживають, а у дітей цей показник ще вищий. Особи, особливо дитячого і підліткового віку, які тривалий час мешкають у сфері дії малих доз іонізуючої радіації, частіше хворіють на захворювання щитоподібної залози і системи крові.

Відмінності між такими поняттями, як “сприяння здоров’ю”, “захист здоров’я” та попередження захворювань Лівель і Кларк (1965) запропонували наступне визначення попередження захворювань:

1.                  Метою первинного (початкового, основного) попередження є досягнення оптимального рівня здоров’я та підвищення опору захворюванням. Попередження захворювань передбачає проведення певних заходів, певної діяльності ще до виявлення ознак хвороби.

Така діяльність стосується:

Y                    сприяння здоров’ю, наприклад: дотримання основних правил гігієни, харчування;

Y                    проведення конкретних методів захисту від хвороб, наприклад: імунізація (вакцинація), уникнення ситуацій, пов’язаних з ризиком.

2.                  Вторинне попередження захворювань направлене на раннє лікування та попередження подальшого розвитку недуг. Вважається, що захворювання чи недуга або існують, тобто наявні, або ж вони неминуче виникають. Діагностичні процедури використовуються для того, щоб виявити потребу раннього лікування, щоб звести до мінімуму загрозу немічності чи інвалідності в майбутньому. Прикладами таких процедур діагностично-попереджувального характеру може бути самостійний огляд грудей (з метою виявлення пухлин), уникання компаній, натовпу в період спалахів легеневих захворювань чи захворювань дихальних шляхів тощо.

3.                  Третинним попередженням захворювань чи третинним етапом попередження захворювань є робота з пацієнтом після виявлення в нього хвороби чи якоїсь недуги. Донедавна саме на цей етап була звернена основна увага і дії спеціалістів системи охорони здоров’я (наприклад, реабілітація пацієнта після інсульту).

На думку Пендера (1987), сприяння здоров’ю і первинне (основне, початкове) попередження захворювань не є рівноцінними поняттями. Сприяння здоров’ю передбачає, що люди будуть свідомо, сповна використовувати, реалізувати свій життєвий потенціал.

Сприяння здоров’ю передбачає проведення заходів і дій, направлених на підвищення рівня благополуччя людей і на те, щоб заставити окремих пацієнтів, сім’ї, громади, суспільство в цілому прийти до усвідомлення свого потенціалу здоров’я, щоб навчитись його реалізувати. Дії, направлені на сприяння здоров’ю, передбачають підвищення рівня позитивного напруження в суспільстві, яке сприятиме проведенню, втіленню змін, росту свідомості і зрілості людей.

Захист здоров’я чи попередження захворювань означає проведення дій, метою яких є зниження ймовірності виникнення певних захворювань чи недуг в окремих людей, сім’ях, громадах. Захист здоров’я передбачає також проведення активних дій, націлених на захист людей від непотрібних факторів стресу. Захист здоров’я має на меті підтримання балансу й рівноваги організму людини впродовж всього життя.

Захистом здоров’я передбачена діяльність, направлена на виявлення факторів, що становлять загрозу для здоров’я людини. Як правило, така діяльність в основному передбачає проведення відповідних дій урядом та промисловими підприємствами.

Модель сприяння здоров’ю 

(покращення здоров’я)

Сім пізнавально-сприймальних факторів, які впливають на мотивацію (заохочення) здорової поведінки.

Пізнавально-сприймальні фактори представляють собою первинні, першопочаткові мотиваційні механізми для вироблення звичок і поведінки, що сприяють здоров’ю, і підтримання їх впродовж всього життя.

1.     Важливість здоров’я. Люди, які приділяють значну увагу своєму здоров’ю, вирізняються з-поміж інших тим, що постійно ведуть активний пошук інформації, що стосується здоров’я. Тому, з’ясувавши ставлення особи до здоров’я, її цінностей, можна визначити її мотивацію, бажання виробляти звички і поведінку, що сприяють здоров’ю.

2.     Свідомий контроль. Сильне бажання контролювати своє здоров’я, але маловідчутність контролю в дійсності може в кінці-кінців стати причиною виникнення відчуття безпорадності, краху сподівань, загальмованості поведінки. Схоже на те, що стратегії поведінки, які співпадають з локусом контролю, можуть досягти більших успіхів в програмах, які базуються на суспільній підтримці й тиску. Особи із внутрішнім локусом контролю можуть досягти значних успіхів в програмах, керованих ними самими.

3.     Свідоме розуміння самоефективності. Цей фактор стосується переконання, віри особи в те, що люди можуть успішно проявляти певну поведінку, необхідну для досягнення бажаного результату. Цілком ймовірно, що люди з позитивним відношенням, сприйняттям своїх навиків і звичок, метою яких є сприяння здоров’ю, швидше починають здійснювати дії, щоб покращити своє здоров’я.

4.     Визначення здоров’я. Під час проведення декількох наукових досліджень значну увагу було приділено вивченню того, яким чином особисте визначення здоров’я впливає на вироблення особою здорових звичок і здорової поведінки. Цілком очевидно, що в тому випадку, коли особа визначає своє здоров’я, як адаптацію або стабільність, такий підхід сприяє формуванню в неї звичок і поведінки захисного характеру, націлених на уникнення захворювань і недуг. Визначаючи своє здоров’я насамперед як самоактуалізацію (власного потенціалу), особа спрямовує свої зусилля і дії на досягнення вищого рівня здоров’я, особа спрямовує свої зусилля і дії на досягнення вищого рівня здоров’я і благополуччя, доброго самопочуття.

5.     Свідома оцінка стану свого здоров’я (свого статусу здоров’я). Свідома оцінка стану свого здоров’я (свого статусу здоров’я, як виявляється, значно впливає на частоту й інтенсивність проявів манер і поведінки, направленої на сприяння здоров’ю. “Добре самопочуття” може стати поштовхом до вироблення здорових звичок і здорової поведінки. Усвідомлення особою того, що її здоров’я – в доброму стані, може стати поштовхом до вироблення нею позитивних здорових звичок, яких вона буде постійно дотримуватись. Так само й здорові люди свідомо отримують більше задоволення від життя. Свідома, твереза оцінка свого стану здоров’я спонукає особу до вироблення таких звичок і такого стилю поведінки, за допомогою яких вона б отримувала більше задоволення від життя.

6.     Усвідомлення користі від звичок і поведінки, сприятливих здоров’ю. Люди, які усвідомлюють користь здорових звичок і здорової поведінки, що сприяють їхньому здоров’ю, приділяють їм значно більше уваги й притримуються їх. Крім того, здорові звички й здорова поведінка, які міцно вкоренились в свідомості людей, значно підсилюють і підкріплюють їхню віру та переконання в правильності, користі їхнього стилю життя.

7.     Свідоме розуміння перешкод до вироблення звичок і поведінки, сприятливих для здоров’я. Вони безпосередньо впливають на схильність до вироблених звичок і поведінки, сприятливих для здоров’я. Такі перешкоди, бар’єри можуть бути уявними або ж реальними, можуть формуватись на основі того, що особа вважає певні звички і поведінку марними, незручними для себе або ж неможливими.

 Фактори, які впливають на вибір особою здорової поведінки

1.            Демографічні фактори. Міра, до якої такі демографічні характеристики, як вік, стать, раса, етнічна приналежність, рівень освіти, рівень прибутків, визначають участь особи у виробленні здорових звичок і здорової поведінки та дотримання їх впродовж всього життя, має надзвичайно важливе значення. Результати деяких досліджень показали, що жінки, високоосвічені люди та люди з високим рівнем доходів значно частіше користуються послугами попереджувального характеру.

2.            Біологічні характеристики. Досліджено, що вага людини безпосередньо впливає на її наміри і бажання займатись фізкультурою. Чим вищою є загальна вага тіла людини, тим меншими є її наміри і бажання займатись вправами регулярно.

Так само і людям з надмірною вагою значно важче регулярно виконувати вправи протягом довгого періоду часу, порівняно з людьми з меншою кількістю жирових відкладень та з меншою вагою.

3.            Міжособисті впливи. Між особистими впливами мають на увазі вплив інших людей, які відіграють значну роль в житті особи, заохочує їх до тривалої та активної участі в заняттях фізкультурою. Компетентне керівництво програмами фізкультури з боку спеціалістів-медиків вважають другим важливим компонентом, що визначає участь особи в подібних програмах.

4.            Ситуаційні фактори. До них відносять усі фактори, що впливають на здоров’я людей, легкодоступні для людей. Наприклад, переважання в оточенні (середовищі) людини автоматів, "нафаршированих" зовсім не поживною для неї їжею, перешкоджає виробленню в людини сприятливих для здоров’я звичок і поведінки.

5.            Фактори поведінки. Попередньо набуті знання і звички можуть ефективно вплинути на застосування в повсякденному житті комплексних звичок і поведінки, сприятливих для здоров’я.

Два конкретні періоди в житті людини, коли виробляються здорові навички і поведінка

Пендер завершує запропоновану модель обговоренням відмінностей між початковим етапом, коли особа починає виробляти, формувати здорові звички і поведінку, і періодом, коли вона продовжує їх розвивати і застосовувати.

1.            Початкова стадія характеризуються ним як стадія, коли особа набуває знань, формує звички і поведінку, сприятливі для її здоров’я.

2.            А подальший період він визначає як стадія, на якій набуті знання, сформовані звички і поведінка, використовуються нею.

Одним з методів профілактики захворювань в Україні є диспансеризація здорових і хворих. Диспансеризація – це активний метод динамічного спостереження за здоровими особами, об'єднаними загальними фізіологічними особливостями або умовами праці; хворими, із хронічними захворюваннями, що найчастіше призводять до тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності, або особами, які перенесли деякі гострі захворювання; особами, які мають чинники ризику, спрямовані на попередження захворювань, активне їх виявлення в ранніх стадіях і своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Основна мета диспансеризації полягає в збереженні і зміцненні здоров'я населення, збільшенні тривалості життя людей і підвищенні продуктивності праці працюючих шляхом систематичного спостереження за станом їх здоров'я, вивчення й поліпшення умов праці і побуту, широкого проведення комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, про­філактичних і лікувальних заходів.

Методи диспансеризації здорових і хворих в основному однакові. Диспансеризація здорових повинна забезпечувати правильний фізичний розвиток, зміцнювати здоров'я, виявляти й усувати чинники ризику виникнення різноманітних захворювань широким проведенням суспільних і індивідуальних, соціальних і медичних заходів. Диспансеризація хворих повинна активно виявляти і лікувати початкові форми захворювань, вивчати й усувати причини, які сприяють їх виникненню, запобігати загостренню процесу і його прогресуванню на основі постійного динамічного спостереження і проведення лікувально-оздоровчих та реабілітаційних заходів.

Основними завданнями диспансеризації населення є:

- визначення стану здоров'я кожного індивіда шляхом щорічного огляду та оцінка здоров'я з урахуванням вікових, статевих і фахових особливостей;

- диференційоване активне динамічне спостереження за здоровими особами, що мають чинники ризику, і хворими; пос­туповий перехід від спостереження за окремими особами до сімейного спостереження;

- виявлення й усунення причин, які викликають захворювання; сприяння позбавленню від шкідливих звичок і забезпечен­ню здорового способу життя;

- своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів;

- підвищення якості й ефективності медичної допомоги населенню шляхом взаємозв'язку і наступності в роботі всіх типів установ, широкої участі лікарів різноманітних фахів, впровадження нових організаційних форм, подальшого технічного забезпечення і використання ЕОМ, створення автоматизованих систем для оглядів населення і керування диспансеризацією.

Для ефективного і якісного проведення диспансеризації необхідні:

- активне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання;

- систематичне спостереження за станом здоров'я хворих;

- своєчасне проведення лікувальних і профілактичних заходів для якнайшвидшого відновлення здоров'я і праце­здатності;

- вивчення зовнішнього середовища, виробничих і побутових умов та проведення заходів щодо їхнього поліпшення;

- систематичне підвищення кваліфікації лікарів як з основного фаху, так і з питань гігієни праці, профзахворювань, експертизи тимчасової непрацездатності;

- участь у диспансеризації адміністрації підприємств профспілкових і інших громадських організацій.

Основними завданнями диспансеризації населення є:

- визначення стану здоров'я кожного індивіда шляхом щорічного огляду та оцінка здоров'я з урахуванням вікових, статевих і фахових особливостей;

- диференційоване активне динамічне спостереження за здоровими особами, що мають чинники ризику, і хворими; пос­туповий перехід від спостереження за окремими особами до сімейного спостереження;

- виявлення й усунення причин, які викликають захворювання; сприяння позбавленню від шкідливих звичок і забезпечен­ню здорового способу життя;

- своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів;

- підвищення якості й ефективності медичної допомоги населенню шляхом взаємозв'язку і наступності в роботі всіх типів установ, широкої участі лікарів різноманітних фахів, впровадження нових організаційних форм, подальшого технічного забезпечення і використання ЕОМ, створення автоматизованих систем для оглядів населення і керування диспансеризацією.

Проведення диспансеризації є обов'язковим моментом роботи всіх лікувально-профілактичних підрозділів амбулаторно-поліклінічних установ. Серед усього населення, яке підлягає диспансерному спостереженню, насамперед повинні стати на облік:

- робітники головних галузей промисловості і професій із шкідливими і важкими умовами праці;

- учні (професійно-технічних училищ, технікумів і вузів);

- підлітки, які працюють незалежно від характеру виробництва і галузей промисловості;

- інваліди і ветерани війн;

- жінки дітородного віку;

- хворі з основними групами захворювань, які мають найвищий рівень тимчасової непрацездатності, інвалідності і смертності населення;

- особи з підвищеним ризиком захворювань: із підвищеним артеріальним тиском, із передраковими захворюваннями, предіабетом та іншими станами, що зловживають алкоголем, з ожирінням тощо.

Установи за ступенем участі їх у диспансеризації населення різняться за рівнями.

I рівень – амбулаторно-поліклінічні заклади, які обслуговують населення за виробничим чи територіальним принципом: фельдшерсько-акушерські пункти, лікарські амбулаторії, пункти здоров'я, медико-санітарні частини, територіальні по­ліклініки, жіночі консультації.

Технологія орієнтована на наявні кадрові і матеріально-технічні можливості, використання мобільних систем, сучасної обчислювальної техніки. На цьому рівні необхідна автоматизація діагностичного процесу; збір даних анамнезу, аналіз електрокардіограм, лабораторно-діагностичних досліджень, функціо­нальних і психофізіологічних тестів; рішення адміністративно-організаційних завдань, включаючи облік диспансерних хворих, статистичну звітність тощо.

II рівень – спеціалізовані диспансери, стаціонари лікарень, консультативно-діагностичні центри. Технологія орієнтована на використання наявних матеріально-технічних засобів, додаткової апаратури та обладнання. На даному рівні поряд із завданнями загального скринінгу передбачене поглиблене обстеження кардіологічного, онкологічного, пульмонологічного, офтальмологічного, психоневрологічного й інших профілів.

III рівень – обласні і республіканські лікарні, спеціалізовані центри, клініки медичних і науково-дослідних інститутів. Технологія орієнтована на використання всіх сучасних і перспективних методів діагностики і лікування, створення проблемно-орієнтованих баз і банків даних для хворих відповідного профілю, а також окремих регіонів країни. На цьому рівні проводиться також поглиблене обстеження профільних хворих.

 Диспансери уперше виникли в XVIII-XIX сторіччях в Англії і Франції у вигляді лікарень для бідних, а також добродійних аптек. Окремі елементи диспансерного методу мали місце в практиці суспільної медицини дореволюційної Росії. Так, у 1910 р. з ініціативи Всеросійської ліги з боротьби з туберкульо­зом в окремих містах були створені невеличкі амбулаторії, покликані надавати безкоштовну консультативну і лікувальну допомогу матеріально незабезпеченим хворим туберкульозом і вести санітарно-просвітницьку роботу серед населення. Приблизно в цей же період почали виникати спеціальні амбулаторії для венеричних хворих. Великого практичного значення ці заклади тоді не мали.

На сьогодні існують такі типи диспансерів:

1. Лікувально-фізкультурний.

2. Кардіологічний.

3. Наркологічний.

4. Онкологічний.

5. Протитуберкульозний.

6. Психоневрологічний.

  7.    Ендокринологічний.