Казка «Зернятко надії»
Одного разу в
одному невеликому містечку, люди вирішили відмовитися від болю і страждань.
Звернулися вони за допомогою до відомого у всій окрузі чарівника, який
заморозив їхні серця, щоб вони більше не могли відчувати. І люди в усьому
містечку перестали відчувати біль. Вони перестали мучитися від любові, мстити і
заздрити, переживати зраду і розлуку. Місто занурилося в туман і важкий білий
сніг. Місто потонуло у холоді й байдужості. Але в чаклунства був і побічний
ефект - люди перестали відчувати не тільки біль, але й радість. Вони звикли до
цього й перестали робити один одному добро, говорити гарні слова і навіть
цілуватися. Навіщо? Адже в цьому більше не було ніякого сенсу ...
Так летіли рік
за роком. Поступово люди викинули зі свого життя все, що нагадувало їм про
минулі страждання, а так само про щастя й любов. Вони спали, їли, ходили на
роботу, одружувалися й помирали, не відчуваючи абсолютно нічого! І так тривало
б вічно, якби одного разу в одному із звичайних спальних районів не відбулося
невелике диво. А було це так: маленький хлопчик під час ремонту знайшов у
коробці зернятко. Йому стало цікаво, що виросте з цього зернятка: квіти, помідори
чи, може, ціле дерево? Посадивши зерно, він просто з цікавості доглядав за ним,
адже почуття трепетної турботи було невідому маленькому хлопчикові. Він чекав
довго, щодня приходив на те місце, де закопав зернятко, перевіряючи, чи не
з`явилися паростки. Проте весна змінилася на літо, літо - на осінь, осінь - на
зиму , а зима - знову на весну, і нічого не відбувалося! Хлопчик дуже втомився
чекати і вирішив більше не ходити на те місце, де посадив зернятко. Однак,
дивна річ: він почав жити колишнім життям, але десь дуже глибоко в душі
відчував, що чогось не вистачає… Автор: Залата Кирило
Учень 10 класу ЗОШ №8
цікаво! Дякую!
ВідповістиВидалити